• (044) 272-05-35
  • Київ, вул. Січових стрільців, 1-5
Головна » Архів » Виставка творів студентів НАОМА

Виставка творів студентів НАОМА

Виставка творів студентів НАОМА
8 - 16 грудня
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури є наступницею Української академії мистецтва, що була заснована 18 грудня 1917 року.

Основною метою першого в Україні вищого художнього навчального закладу було плекання мистецької школи на ґрунті традицій національної і світової культури.
З відкриттям Академії для обдарованої української молоді з'явилася можливість отримати вищу освіту не за межами України, а на своїй Батьківщині. В Академії було закладено основи формування і розвитку новітньої вітчизняної педагогіки в галузі образотворчого мистецтва, до викладання запрошені провідні майстри, у тому числі фундатори Академії М.Бойчук, М.Жук, В.Кричевський, Ф.Кричевський, А.Маневич, О.Мурашко, Г.Нарбут. Першими ректорами Академії були такі видатні митці-педагоги, як Ф.Кричевський, Г.Нарбут, І.Врона.
1922 року Академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який 1924 року об'єднали з Українським архітектурним інститутом (заснованим 1918 року) і назвали новостворений навчальний заклад Київським художнім інститутом. Розпочався новий етап у його розвитку, пов'язаний з ректорством І. Врони.
Було сформовано педагогічний колектив, до якого входили: М.Бойчук, брати Кричевські, О.Богомолов, В.Касіян, Л.Крамаренко, Б.Кратко, В.Міллер, С.Налепинська-Бойчук, І.Севера, А.Таран, П.Альошин, О.Вербицький, С.Колотов та інші. З Росії було запрошено М.Гельмана, П.Голуб'ятникова, Г.Зейберліха, В.Пальмова, І.Плещинського, Б.Сакуліна, В.Татліна, М.Тряскіна, О.Усачова.
За короткий час Київський художній інститут посів одне з провідних місць серед мистецьких навчальних закладів колишнього СРСР. Але наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років його спіткала невтішна доля. Виникнення різних мистецьких течій, об'єднань, угрупувань, міжусобна боротьба за гегемонію у мистецтві, посилення ідеологічного пресингу звели нанівець усі досягнення.
1930 року була проведена нова реорганізація відповідно до пролеткультівської ідеології. Навчальний заклад було названо Київським інститутом пролетарської мистецької культури. З навчальних планів вилучалося багато дисциплін, важливих для формування професійних навичок.
Наступна реформа сталася 1934 року, після якої Всеукраїнський художній інститут, а з кінця 1930-х років – Київський державний художній інститут, повернувся до академічних засад освіти. До викладацької роботи були залучені художники й архітектори, які спиралися на усталені методи й форми навчання, зокрема П.Волокидін, В.Заболотний, Ф.Кричевський, В.Риков, К.Трохименко, О.Шовкуненко та кращі випускники інституту.
На основі традиційної методики, що забезпечувала високий професіоналізм, виховалося не одне покоління українських художників. Втім, при певній сталості академічних програм, що розроблялися й затверджувалися Академією мистецтв СРСР, у процесі навчання до них вносилися певні корективи й зміни. Однак, незважаючи на докорінні зміни у викладацькому складі, сутички та нездорові стосунки між окремими викладачами, суперечки з представниками влади не вщухали. Репресії 1937 року коштували життя ряду видатних діячів мистецтва. Передусім найбільше потерпіла школа М. Бойчука, яка була знищена як морально, так і фізично.
Та попри всі деструктивні явища, ідея національної школи продовжувала жити. Вона значною мірою підтримувалася авторитетом Ф.Кричевського. У передвоєнні роки він підготував чимало студентів, які згодом посіли вагоме місце в українській художній культурі. Упродовж другої половини 1930-х років формувалися міцні підвалини академічного вишколення, традиції якого й дотепер лежать в основі педагогічної системи. Започатковані видатними майстрами, вони збереглися і в роки воєнного лихоліття, коли інститут перебував в евакуації, і слугували міцною основою для виховання не одного покоління художників у подальші часи.
У перші повоєнні десятиріччя було здійснено випуски митців, творчість яких помітно зміцнила позиції реалістичної школи, закладені у 30-ті роки. У цьому заслуга тодішніх керівників творчих майстерень М. Гельмана, В. Касіяна, М.Лисенка, А.Петрицького, Г.Світлицького, К.Трохименка, О.Шовкуненка, І.Штільмана. Чимало дипломних робіт тих років стали справжнім надбанням українського образотворчого мистецтва.
У повоєнні роки інститут суттєво розширився, зокрема збільшилася кількість структурних підрозділів. 1948 року було відновлено графічний факультет з майстернями книжкової, станкової графіки, політичного плаката. У 1958 році засновано художньо-педагогічний факультет, а в наступному – факультет теорії та історії мистецтва. Розширився й живописний факультет. 1965 року при ньому відкрито майстерні монументального і театрально-декораційного мистецтва, а згодом – відділення реставрації творів живопису. Значно збільшилася кількість студентів на архітектурному факультеті.
Здобуття Україною незалежності зумовило активний процес відродження національних культурних традицій, перебудови вищої освіти. У грудні 1992 року з нагоди 75-річчя навчального закладу йому було повернуто первісну назву – Українська академія мистецтва. З 1998 року, відповідно до ухвали Кабінету Міністрів України він став називатися Академією образотворчого мистецтва і архітектури, а з вересня 2000 року – Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури.