• (044) 272-05-35
  • Київ, вул. Січових стрільців, 1-5
Головна » Архів » Микола Неджер "Йди і дивись"

Микола Неджер "Йди і дивись"

Микола Неджер "Йди і дивись"
2 - 14 березня


Інтерв’ю з Миколою Неджером
 
- Виставка має назву «Йди і дивись!». Чому?
Коротка і проста назва взята із Біблії. Вона коректна і спонукає до дій: прийди, подивись, переконайся, подумай, зроби висновки… А оскільки центральним твором експозиції я вважаю триптих «Українська трагедія», то обрав для нього і відповідний епіграф: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.» Це із послання великого Кобзаря «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…»

- Свої роботи Ви лагідно, і з батьківськім теплом називаєте дітьми. Скільки їх у Вас?
Кращі - на виставці, деякі розбрелися. Це, дійсно, моя плоть і кров, а тому всі вони мені рідні і дорогі. Картини, в основному, невеличкі, але я вважаю, що в маленькому полотні іноді монументальності може бути більше, ніж в тридцятиметровій купі металевого брухту. Робіт, що не соромно показати людям більше п’ятидесяти…

- Коли Ви почали малювати? Від кого передалася любов до малювання? Можливо від батьків?
Малювати я почав ще в ранньому дитинстві. Довелося дитячими очима побачити війну на Сахновщині. Бачив, як вішали людей. Це настільки вразило дитячу душу, що першими моїми «художествами» були видряпані цвяхом на печі малюнки вішальників. Взагалі-то народився я в Башкирії на початку 1940-го року. Мої батьки - вихідці із Полтавської губернії, рятуючись від голоду, опинилися в Уфимській губернії. Батько пішов на війну і там загинув у жовтні 1941 року. Але дідусь, Неджер Тимофій Павлович, всіляко підтримував моє бажання малювати, і хвалився моїми успіхами перед сусідами. Пам’ятаю, як уже після закінчення війни, на подвір’я дідуся і бабусі зайшов спекулянт і запропонував купити лист паперу. Дідусь, не вагаючись, купив його за 1000 рублів. Потім порізав на менші аркуші, зшив ниткою. Це був мій перший альбом, в якому я малював хату, паркан, дерево, небо, сонце… Як усі діти.

- Хто ж Вас вчив малювати, хто були Ваші вчителі?
Перші уроки професійного малювання отримав в 10-річному віці від майбутнього монументаліста, заслуженого художника України, лауреата Шевченківської премії, а на той час студента Київського художнього училища – Євгена Горбаня. За його ж поради після 7-го класу навчався в Київській середній спеціалізованій художній школі ім. Т.Г.Шевченка на   живописному відділенні. Це була школа для особливо обдарованих дітей при Київському художньому інституті, де й стіни вчать. Але додам, що моїми вчителями були й Леонардо да Вінчі, Врубель, Коровін, Левітан, Хогарт, Куїнджі і багато інших справжніх майстрів.  Але продовжити стаціонарне навчання, бувши сиротою, не довелося. Працював маляром-альфрейником, скульптором-модельником, оформляв так звані червоні куточки і парткабінети. І час від часу малював. Чимало читав: від спеціальної літератури і монографій до лекцій Кандинського. Та завжди пам’ятав Леонардо: «Природа – вчителька усіх вчителів.» Не забував зауваження Кавалерідзе: «Вічне  завжди сучасне, а сучасне – не завжди вічне.» Переконаний, що ключове – це композиція: ємкість, образність, лаконізм.

- Знаковою для Вас, як художника, була участь у виставці конкурсних робіт Всесоюзного відкритого конкурсу на кращий ескізний проект пам’ятника Перемоги в Москві, яка проходила у виставковій залі «Манежу» в 1987 році. Розкажіть про неї.
Це був серйозний тест на справжній професіоналізм. Для всіх учасників була задана єдина і досить складна програма: відтворити «героизм советского народа на фронте и в тылу». Окрім моделі монумента треба було вирішити і архітектурні завдання: вписати його в обрану самим автором місцевість і показати це на окремих планшетах. Добре , що конкурс був кодований. Дивились не на ім'я, а на твій твір. Переважна більшість конкурсантів, у тому числі «відомих», не справились із завданням, навіть не пройшли попереднє сито і не потрапили на виставку. До того ж, вони, як правило, працювали творчими групами (архітектор, художник, скульптор…). Я ж працював сам. Символічно, що мені вдалося вирішити монумент лише однією фігурою Воїна під назвою «Вічний вогонь». Бо монумент асоціювався з полум'ям Вічного вогню, на вершині якого піднімалася постать Воїна-визволителя. Моя робота потрапила на виставку, більше того – у телевізійному репортажі мій макет кмітливий оператор показав крупним планом, та ще й  розвернув його  на зразок «Робітника і колгоспниці», як у Мосфільмі. Для мене це була, перш за все, духовна перемога, творчий і життєвий досвід, врешті – життя. Воно показало, що і один у полі – воїн. Мабуть таки треба любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві, як радив класик Станіславський.

- Які Ваші творчі плани на майбутнє?
Малюю. Мрію про свою виставку в Києві у 2017 році. Ця виставка – демонстрація не лише мого художнього спадку, це своєрідна сповідь немолодого майстра, який понад все любить Україну, свій рідний край, шанує творчість і хист великого Поета-Кобзаря… 

Розмову вела Н.М.Прядко, директор КЗ «Сахновщинський районний історико-краєзнавчий музей»

Микола Неджер "Йди і дивись"Микола Неджер "Йди і дивись"Микола Неджер "Йди і дивись"Микола Неджер "Йди і дивись"